Біологія та екологія білого лелеки

Поселяється білий лелека у вiдкритому ландшафтi з придатними кормовими угiддями — луками, болотами, пасовищами. Полюбляє зволожені ділянки з невисокою трав’яною рослинністю, на яких є групи старих розлогих дерев, особливо якщо луки періодично затоплюються, а трава регулярно викошується. При спаді повені утворюються великі площі мілководдя, тут багато різноманітних дрібних тварин, якими живиться лелека. Сінокіс також сприяє багатому полюванню. Після викошування трави комахи, гризуни, земноводні стають легкою здобиччю. Ось чому в наших умовах для білого лелеки найбільш сприятливими є природні заплавні луки на річках з незарегульованим стоком. Густота його населення в таких місцях може досягати десятків пар на 100 квадратних кілометрів. Розорювання заплави значно погіршує кормові угіддя, чорногуз уникає високої рослинності. Ви не побачите його на полі пшениці, що вже заколосилась, або тим більше в кукурудзі.

Гнiзда цi птахи влаштовують на поодиноко стоячих великих деревах, різноманітних будiвлях, стовпах електролiнiй, водонапiрних баштах тощо. З дерев лелеки вiддають перевагу тим, що ростуть поблизу людського житла або в заплавах рiк i мають велику розлогу крону. За підрахунками, зробленими в Україні у 1987 році, бiльше половини гнiзд на деревах були збудованi на тополях, ясенах, вербах i дубах.

Лелеки — давнi супутники людини. Вони охоче селяться в населених пунктах. Зустрiчаються навiть у великих мiстах. У райцентрах же вони нерідко влаштовуються прямо на центральних вулицях. Але трапляються лелечi оселi i далеко від людського житла — в заплавах рiк, на узлiссях, вздовж дорiг. Серед болота можна іноді побачити гніздо навіть на невисокому пеньку.

Коли звичних для гнiздування мiсць не вистачає, птахи починають освоювати новi. Так, лелеки досить швидко обжили електричнi та телефоннi стовпи. Кількість гнізд на них поступово зростала, перевищивши згодом відсоток лелечих будівель у “традиційних” місцях.

Розміщення гнізд білого лелеки за останні десятиліття взагалі зазнало значних змін. Якщо у 1931 році на тодішній території УРСР 68% їх знаходилися на будівлях, то до 1987–1988 роках частка скоротилася до 20%, у 1994–1995 роках становила вже всього 13%, а в 2004–2005 роках — взагалі лише 9%. Невпинно збільшується відсоток гнізд на стовпах і водонапірних баштах. Кількість гнізд на деревах спочатку збільшилася майже в півтора рази, потім почала також зменшуватися, за вказаний період вона коливалась у межах 30–45%. Ця тенденція є загальною, вона спостерігається у різних країнах. Чорногузи стали гнiздитися навіть на залiзничних станцiях, влаштовуючись на опорах контактної мережi. На шум поїздiв пiд самими ногами вони не звертають уваги.

Звичайно чорногузи поселяються окремими парами i не дуже дружелюбно вiдносяться до найближчих сусiдiв. Нерiдко спроби привабити цих птахiв на штучнi гнiздiвлi бувають марними через те, що пара, яка гнiздиться неподалiк, проганяє нових квартирантiв. Але з iншого боку, лелеки нерiдко влаштовують i справжні колонiї, iнодi навiть по кiлька гнiзд на одному деревi.

Весною лелеки, як правило, повертаються в ту ж мiсцевiсть, де виводили пташенят у минулому роцi, хоча зовсiм не обов’язково займають те саме гнiздо. Це може бути будь-яка варта уваги оселя, причому новi гнiзда птахи будують порiвняно рiдко. Частiше займають старi i лише ремонтують та надбудовують їх.
Лелеки, що вперше приступають до гніздування, як правило, повертаються в рідну місцевість, хоча в батьківському гнізді поселитися їм вдається й рідко. Здебільшого вони гніздяться на деякій віддалі від нього. Спостереження в різних країнах показали, що близько двох третин молодих лелек вперше гніздяться на віддалі до 50 кілометрів від гнізда, де народилися. Частина лелек переселяється значно далі, навіть на сотні кілометрів.

Прилiтають лелеки весною, як правило, у другiй половинi березня — першiй половинi квiтня, хоча ранньої весни їх можна місцями побачити й на початку березня. Окремі птахи можуть затримуватися аж до травня. Звичайно, першим з’являється самець, рiдше — самка, iнодi ж обидва птахи одразу. Самка найчастіше прилітає через кілька днів після самця. Старi лелеки повертаються ранiше молодих.

Гнiздо лелеки будують з гiлок дерев. Міцні і довгі лягають в основу, менші накладаються зверху. Всерединi птахи вистилають оселю сiном, травою, мохом. Нерiдко трапляються також папiр, ганчiрки, коров’ячий i кiнський гнiй, картоплиння, шматки целофанової плівки і т.п. Спочатку гніздо порiвняно невелике — близько метра в поперечнику і всього кілька десятків сантиметрів висотою. Іноді новозбудоване гніздо буває й зовсім плоским. Можливо, його розміри залежать від того, коли птахи приступили до гніздування. Чим раніше, тим більше в них буде часу на будівництво. З роками гніздо надбудовується i збiльшується в розмiрах. Інодi такi будiвлi займаються десятки рокiв пiдряд i досягають 2 метри в дiаметрi, 3–4 метри висоти i 1–2 тонни ваги!

Побудувати чи підремонтувати гніздо — досить копітка справа. Гілки нерідко падають, особливо в основі нової будівлі (чи не тому лелеки радше займають старі гнізда), доводиться прилаштовувати їх знову і знову. Гілки птахи не відламують з дерев, а збирають їх у різних місцях. Можуть поцупити будматеріал і з гнізда сусіда, який загавився. Добудовувати й підправляти оселю лелеки можуть тривалий час. Іноді вони приносять гілки вже й тоді, коли годують пташенят.

Частiше всього будівлі розмiщуються на висотi вiд 2 до 25 метрів, але на трубах і дзвіницях вони можуть знаходитися й значно вище. Відомі випадки гніздування лелек на висоті до 40 метрів.

Буває, що пара лелек займає одразу два близько розмiщенi гнiзда. В одному птахи виводять пташенят, в iншому — вiдпочивають. Гнiзда можуть займати також i одинокi лелеки, якi не мають з якихось причин партнера. Вони час вiд часу з’являються на гнiздi, прилiтають на нiч, але можуть i надовго зникати.

Самка вiдкладає звичайно 3–5, рiдше 1–2 чи 6 яєць, вiдомi знахiдки навiть 7–8 яєць. У молодих птахів, що вперше приступають до розмноження, кладка менша. Яйце чисто бiле, близько 100 грамів вагою. З’являються яйця в гнiздах у другiй половинi квітня — на початку травня. Строки їх вiдкладання досить розтягнутi. Одночасно можна побачити i насиджуючих лелек i таких, що тiльки займають гнiзда. Пов’язано це з розтягнутiстю строкiв прильоту та тим, що не всiм птахам удається обзавестися гнiздом одразу. До того ж частина кладок розорюється конкурентами або гине з iнших причин. Такi лелеки вiдкладають яйця повторно, тому знайти їх можна iнодi навiть у червнi.

Яйця вiдкладаються найчастіше з iнтервалом у двi доби, іноді через одну або три. Насиджують їх обидва птахи близько мiсяця. Насиджування починається пiсля вiдкладання другого або третього яйця ще до завершення кладки, тому пташенята вилупляються не одночасно, а поступово, через 1–2 днi. З’являються вони в гніздах починаючи з середини травня.

Новонароджені лелечата вдягнені у ніжний сірувато-білий пух, дзьоб у них темний, ніжки — жовто-рожеві. Важать вони всього 60–80 грамів. Народжуються пташенята сліпими, але очі в них відкриваються вже через кілька годин. До 3 тижнів один із батькiв постiйно залишається з малятами, обігріваючи їх, захищає вiд ворогів та негоди, закриває вiд гарячих сонячних променiв. Лише коли лелечата підростуть, відлучатися за їжею починають обоє птахів.

З першого дня пташенята їдять самостійно. Годують їх обидва птахи. Вони приносять їжу у дзьобі чи в глотці (вола у лелек немає) і відригують її в середину гнізда. В перші дні малята отримують дрібну і ніжну поживу — червів, личинок комах тощо. Поступово раціон їх розширюється. Пташенята підбирають з дна гнізда те, з чим можуть упоратися, решту знову проковтують дорослі птахи. Поки лелечата зовсім малі, батьки прилітають до гнізда часто. Потім починають з’являтися все рідше, зате приносять більше здобичі. Крім їжі, дорослі лелеки забезпечують малят також водою, яку виливають із дзьоба. Випрохуючи їжу, пташенята характерно пищать — один з небагатьох звуків, які можна почути від білого лелеки, крім клекоту. Вже у віці кількох днів лелечата кидаються до підлітаючого дорослого птаха і хапають його за дзьоб, вимагаючи поживу. Відригнуту здобич голодні малята нерідко схоплюють ще до того, як вона впаде на дно гнізда.

Лелечата перебувають у гнiздi майже два мiсяцi. Найчастіше до вильоту доживає 2–4 малят, значно рідше — 1 або 5. По 6 пташенят лелекам вдається вигодувати дуже рідко. По 7 – взагалі відомі лише поодинокі випадки, які реєструвалися в Україні, Угорщині, Данії. Нарешті “абсолютний світовий рекорд” поставили угорські лелеки: у 1999 році одна з пар виростила 8 пташенят!

За даними моніторингових спостережень в Україні у 1992–2005 роках (5490 гнізд із пташенятами), 42% лелечих виводків перед вильотом мали 3 пташенят, 29% — 2, 20% — 4, 5% — 1, 4% — 5, 0,3% — 6, 0,02% — 7 (єдиний випадок за 14 років спостережень). У сприятливі роки зростає відсоток більших виводків, частка гнізд з 3 і 4 пташенятами майже вирівнюється, а в окремих місцевостях останні можуть навіть переважати. У несприятливі ж роки, навпаки, максимум зміщується на виводки з 2 пташенят.

Вилiт молодих у нормі вiдбувається у другiй половинi липня — на початку серпня. Пiсля вильоту лелеки тримаються сiм’єю на ближнiх луках, пасовищах, ще деякий час повертаються у гнiздо на ночiвлю. Лелечата навчаються премудростям полювання. Деякий час дорослі птахи ще підгодовують їх. Лише у віці 3 місяців молоді лелеки можуть годуватися вже цілком самостійно. Сiм’ї поступово об’єднуються в зграї. Мiсця їх формування залишаються постiйними з року в рiк. У цей час можна побачити жорстокi бiйки мiж лелеками, котрi нерiдко закiнчуються тяжкими ранами чи навiть загибеллю для деяких із них. Цi бiйки народ прозвав “лелечими судами”. Легенда говорить, що ватажки проводять своєрідний екзамен молодим i старикам на готовнiсть до далекого перельоту, i зграя вбиває або проганяє кволих i хворих.

У серпнi зграї починають тягнутися на пiвдень. Летять вони вдень на великiй висотi. У нас зграї звичайно нараховують вiд 2–3 до сотні лелек. Але iнодi можна побачити й великi багатосотеннi скупчення. Зграї поступово збiльшуються на шляхах перельоту i на Балканах складаються вже з тисяч птахiв. На Чорноморському узбережжi Болгарiї якось спостерiгали зграю в 21 000 лелек!

На зимiвлю чорногузи з рiзних частин Європи летять рiзними шляхами. Існують двi популяцiї — схiдна i захiдна, лiнiя роздiлу мiж якими — своєрідний вододіл — проходить через Голландiю, Гарц, Баварiю, Альпи. У нiмецькiй науковiй лiтературi вона називається пролiтною межею. Птахи, що гнiздяться на захiд вiд неї, мігрують восени на пiвденний захiд через Францiю, Захiдну Іспанiю, Гiбралтар. Восени прямо над вулицями Гiбралтару можна побачити багатотисячнi зграї. Далi перелiт iде через Марокко, Мавританiю, захiдну частину Сахари. Мiсця зимiвлi “захiдних” лелек знаходяться в саванах пiвденнiше Сахари вiд Сенегалу на заходi до Камеруну на сходi. Бiльше всього їх скупчується в долинах i дельтах рiк Сенегал i Нiгер та бiля озера Чад. Тут же зимують i лелеки, що гнiздяться на пiвнiчному заходi Африки.

Європейськi лелеки, що гнiздяться на схiд вiд “пролiтної межi”, летять восени у пiвденно-схiдному, а з СНД i Прибалтики — у пiвденному напрямку. В Українi iснує кiлька головних пролiтних шляхiв — ділянок, де чисельність мігруючих птахів найвища. Через захiднi областi летять лелеки з Польщi, через Житомирську i Вiнницьку — з Бiлорусi i Прибалтики. Великий пролiтний шлях проходить на пiвденний захiд вiд Полтавської до Миколаївської областi. Всi три вони зливаються у могутнiй мiграцiйний потiк, який проходить через “ворота” мiж Карпатами i Чорним морем. Досить слабкий пролiт спостерiгається також по схiдному узбережжю Чорного моря. Далi лелеки летять через Балкани i Туреччину. Малу Азiю вони перетинають “по дiагоналi”, звертаючи пiсля Босфору на пiвденний схiд. Бiля затоки Іскандера виходять до Середземноморського узбережжя. Потiм знову звертають на пiвдень i через Близький Схiд, Синайський пiвострiв потрапляють у долину Нiлу, вздовж якої i летять на основнi мiсця зимiвлi у Схiднiй i Пiвденнiй Африцi, долаючи загалом понад 10 тисяч кілометрів. Стомившись пiсля тривалого перельоту, птахи роблять зупинку на 4–6 тижнiв у Схiдному Суданi, щоб вiдпочити й погодуватися перед подальшою дорогою.

“Пролітна межа” розділяє дві популяції чорногузів, які восени відлітають у різні сторони. Але це не чітко окреслена лінія, навколо неї існує широка смуга змішування напрямків — птахи тут можуть мігрувати як в один, так і в інший бік. Найцікавіше те, що різні напрямки перельоту можуть мати молоді лелеки, що вивелися в одному й тому ж гнізді. Якось у 1974 році знайшли двох закільцьованих птахів з одного виводку: першого — у Франції, другого — в Угорщині. Результати кільцювання на північному заході Німеччини (територія ця лежить східніше “пролітної межі” у зоні змішування) показали, що під час першого свого відльоту 3/4 лелек прямують на південний схід через Босфор і чверть — на південний захід у напрямку Гібралтару. Але вже в наступні роки життя кількість мігруючих на південний захід птахів різко зменшується.
В Україні теж існує “пролітна межа”, яка проходить десь на Лівобережжі Дніпра. Точніше про її розміщення говорити важко через обмаль даних. Якщо лелеки із західних, центральних та північних областей летять вздовж західного узбережжя Чорного моря і Босфор, то птахи зі східних областей мігрують у південно-східному напрямку до східного чорноморського узбережжя. Сюди ж летять і птахи зі східної частини ареалу в Росії. Тут також існує досить широка смуга змішування напрямків міграції. Частина лелек із Придніпров’я може летіти на південний схід. Так, чорногуз, закільцьований пташеням у Глобинському районі на Полтавщині у 1998 році, був знайдений наприкінці серпня того ж року біля м. Новоросійська.
Шлях із Європи до Південної Африки займає у чорногузів близько 2 місяців. За день вони долають у середньому 150–200 кілометрів. Середня швидкість польоту — близько 50 кілометрів за годину. До місць гніздування птахи летять швидше, на зворотний шлях іде в них близько 1,5 місяця.

На місцях зимівлі чорногузи ведуть кочове життя. Надовго зупиняються там, де вдосталь харчів. Здебільшого птахи мігрують до Південної Африки, але в окремі роки можуть зимувати й північніше — у Кенії й Танзанії. Це залежить від запасів їжі. Хоча відомі випадки й вірності строго визначеним місцям зимівлі. Так, закільцьований лелека на прізвисько Боб, який гніздився у Шлезвіг-Гольштейні (північ Німеччини), протягом 10 років з’являвся кожного разу на одній і тій же фермі в Зімбабве.

Осiннiй перелiт лелек в Українi проходить у серпні — вереснi, місцями затягується до жовтня, але поодиноких запiзнiлих птахiв можна побачити зрідка аж в листопаді.

Скiльки живуть лелеки? У зоопарках рекорд — 35 років. У природi, звiсно, тривалiсть життя менша. Звичайно вона не перевищує 10 рокiв, але деякi лелеки можуть доживати навiть до 20–25. А одного разу у Німеччині знайшли закільцьованого птаха, якому було 29 рокiв! Середня ж тривалість життя білого лелеки — 8–9 років. Причому дехто з “дідів” зберігає досить молодецького здоров’я, щоб мати повноцінну сім’ю. Відомий випадок, коли закільцьованого лелеку знайшли на гнізді у віці 25 років.

Завдяки кiльцюванню чеськi орнiтологи змогли встановити таке спiввiдношення мiж вiковими групами: чверть — птахи у віці 3–4 роки, половина — від 5 до 9 років. “Стариків” понад 20 років — всього 3%.

Статевозрілими лелеки стають як правило у 3–5 років, але інколи обзаводяться сім’єю навіть у 2. Більшість молодих птахів проводить перший рік на місцях зимівлі чи шляхах перельоту. У колишній Східній Пруссії протягом багатьох років проводилося кільцювання пташенят. Повторні знахідки птахів із кільцями показали, що 1–2-річні лелеки зовсім не повертались у місця гніздування, 3-річні — складали лише 7% знахідок. Орнітолог В. Лібберт проаналізував зустрічі лелек, закільцьованих пташенятами в Німеччині. Виявилося, що однорічні птахи блукають найдалі — лише третина з них була виявлена влітку ближче за 1000 кілометрів від місця кільцювання. З віком цей відсоток все збільшувався: вже 90% 3–4-річних лелек перебували в гніздовий період у цій зоні. Ф. Баірляйн за результатами кільцювання виявив, що молоді чорногузи після своєї першої зимівлі також вирушають у напрямку області гніздування, але досягають її дуже рідко. Значна частина 1–2-річних лелек взагалі проводять літо південніше Сахари. Але вже 3-річні птахи у гніздовий період там не трапляються взагалі. Встановлено, що і німецькі, й польські лелеки вперше з’являються у місцях гніздування саме у 3-річному віці. Винятки бувають рідко.

Молоді нестатевозрілі лелеки утворюють зграї, які ведуть бродячий спосіб життя. Вони тримаються у багатих їжею місцях — на луках, пасовищах і т.п. Як правило, такі зграї нараховують не більше кількох десятків птахів. Так, за спостереженнями В.М. Бабка, у заплаві Десни біля Остра в літніх зграях лелек було від 8 до 46 птахів. Лише двічі спостерігалися більші — 80 і 102 лелеки. Але іноді трапляються й скупчення з сотень чорногузів. Незвичайно великі літні зграї лелек спостерігалися в Україні у 1994 році. З різних областей приходили повідомлення про зустрічі зграй з 50–100 і більше птахів. На дніпровських луках біля села Сушки у Черкаській області влітку трималося скупчення до 300 білих лелек. Селяни навіть жалілися, що птахи потолочили траву на сінокосах! Така велика кількість молодих лелек може бути пов’язана з тим, що попередні роки були дуже сприятливими для цих птахів, і вони вивели багато пташенят. Літні бродячі зграї чорногузів спостерігають і в північній частині ареалу, наприклад, у Прибалтиці та Ленінградській області. Час від часу там також трапляються сотенні скупчення.



ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ: