Пояснення до анкети по моніторингу білого лелеки

Щоб знати, у якому стані перебуває популяція того чи іншого птаха, яких можна очікувати змін і вживати заходів по охороні, треба, так би мовити, “тримати руку на пульсі”, тобто простежувати зміни чисельності а бажано й успішності розмноження. Ідеальним для цього є проведення щорічних повних обліків. Такі щорічні переписи лелечих гнізд проводяться у ряді країн Європи, наприклад, у Німеччині, Чехії, Словаччині, Данії. Цей спосіб дає найбільш повну і надійну інформацію, але в умовах України використовувати його нереально — територія велика, лелек багато, а от людей, готових присвятити цій роботі свій вільний час, обмаль. Тому довелося йти іншим шляхом — регулярний збір інформації на мережі постійних пробних ділянок. За основу було взято організацію роботи за програмою моніторингу хижих птахів і сов у Європі, яку проводить університет ім. Мартіна Лютера в м. Галлє в Німеччині. Подібним чином проводиться моніторинг популяцій білого лелеки і в деяких інших країнах, наприклад, у Латвії.

Такий постійний моніторинг дає більш надійну інформацію про стан популяції, ніж одноразові, хай навіть широкомасштабні й повні обліки. Вони можуть спотворювати картину, якщо припадають на роки зі значними коливаннями чисельності, що не мають зв’язку з багаторічними тенденціями. Так, у 2005 році в багатьох країнах відбувся суттєвий спад чисельності білого лелеки. Але порівнюючи ці дані з результатами попереднього міжнародного обліку, не можна зробити висновок про тенденцію до зниження чисельності чи її стабілізації, тому що в попередні роки вона зростала.

Для організації моніторингових спостережень треба перш за все правильно вибрати пробну ділянку. Площа її може бути довільною. Розмір залежить передусім від місцевих умов і можливостей спостерігачів. При організації багаторічного моніторингу не треба захоплюватися надто великою територією, адже справжню наукову цінність мають лише ті спостереження, які проводяться з року в рік на постійній ділянці. Якщо не можна проводити ретельне обстеження всієї ділянки щороку, краще взяти меншу. Але й фрагментарні дані, зібрані лише за окремі роки, також мають значення для науки.

Площа пробної ділянки багато в чому залежить від кількості лелечих гнізд. Як показує досвід, мінімальним числом заселених гнізд для отримання даних є 3–5, оптимальним — від 10 до 30. Працювати на ділянках, де більше 30 гнізд має, сенс лише при високій густоті населення лелек. Такі ділянки вимагають значних затрат часу на обстеження, які “не окупаються” — отримані додаткові дані мало впливають на кінцевий результат. Мета програми моніторингу — не тотальний облік лелек, а отримання розрахункових цифр по густоті населення й успішності розмноження. Так, на значення середньої кількості пташенят у виводку дуже впливає збільшення кількості підконтрольних гнізд у межах першого десятка, але після 25–30 гнізд цей показник залишається вже практично незмінним. Так само мало смислу проводити спостереження на близько розміщених ділянках, які знаходяться в однакових умовах, наприклад, коли вони розташовані у заплаві тієї ж річки та ще й у межах одного району. Показники будуть дуже схожими (це перевірено експериментально). Але якщо дві близько розміщені ділянки знаходяться в різних умовах, наприклад, у заплаві річки і серед полів, це вже цілком нормально.
Резюме сказаному вище: якщо у вас є бажання і можливість приділити значний час проведенню моніторингових спостережень за лелеками, краще обрати кілька менших ділянок, а не одну дуже велику (як по площі, так і по кількості гнізд), бажано при цьому, щоб вони були у різних умовах.

Більшість учасників програми моніторингу проводить спостереження на одній пробній ділянці. Конфігурацію її в разі потреби можна змінювати, але не варто це робити часто. У такому разі втрачається порівняність даних за різні роки. Багаторічні спостереження на одній і тій же ділянці дають дуже цінний матеріал. Перш за все вони відображують зміни чисельності лелек. Репрезентативна мережа таких постійних ділянок дасть змогу контролювати цей процес в окремих регіонах і навіть в цілому по Україні.

Як правило, до пробної ділянки входить кілька населених пунктів і місцевість між ними, але це може бути й одне село, якщо в ньому є хоча б кілька лелечих гнізд. Це повинна бути цілісна ділянка, площу якої можна визначити, а не, скажімо, кілька сіл у різних кінцях району. До пробних ділянок великих розмірів краще включати різні ландшафти, тоді отримані дані будуть більш репрезентативними, тобто краще відображуватимуть реально існуючі у природі закономірності.
Найважливіші показники, які визначаються за результатами спостережень, — це густота населення і успішність розмноження. Для цього збирається така інформація.

1) Кількість гніздових пар у даному році. Гніздова пара — це самець і самка, які займають гніздо (заселеними вважаються гнізда, біля яких птахи провели не менше місяця, незалежно від успіху гніздування, при відсутності тривалих спостережень за гніздами заселеними можна рахувати ті з них, де вже проводиться насиджування кладки). Птахів, які трималися біля гнізда протягом короткого часу, або з’являлися там нерегулярно, відносять до відвідувачів. Важливо пам’ятати, що рахуються саме пари, а не гнізда. Якщо одна й та ж пара, втративши гніздо (наприклад, скинуте під час бурі), приступає до гніздування вдруге, а то й утретє, це буде все ж таки одна пара, а не 2 чи 3 гнізда. Такі випадки бажано відмічати в примітках.

2) Кількість гніздових пар з успішним та неуспішним гніздуванням (неуспішним гніздування є в тому разі, коли лелечата у даної пари не дожили до вильоту, тобто кладка чи виводок повністю загинули).

3) Кількість пташенят, що виросли у кожної з успішних пар.

Для збору названої вище інформації оптимальним варіантом є дво- а ще краще трикратна перевірка гнізд. Перший раз їх відвідують у кінці квітня — першій половині травня, коли лелеки вже починають насиджувати кладку. У цей час визначається загальна кількість заселених гнізд. Це бажано робити своєчасно, тому що при більш пізньому контролі можуть не враховуватись пари, які з якихось причин втратили кладку і залишили гнізда. “Курчат по осені рахують”, так само лелечат рахують перед вильотом. Робити це краще не раніше першої половини липня, тому що частина пташенят ще може загинути і зібрані дані будуть не точними. Бажаний при можливості також проміжний контроль у кінці травня — першій половині червня. Справа в тому, що не всі гнізда, які були пустими при першому обстеженні, такими й залишаться. Частина з них може займатися зі значним запізненням. Деякі лелеки повертаються додому з місць зимівлі аж у другій половині травня, пізніше починають гніздитися й молоді птахи. Крім того, лелеки, які втратили з якихось причин кладку, як правило, приступають до повторного гніздування, причому можуть займати нові гнізда і на віддалі багатьох кілометрів. Гніздування у частини з таких “пізніх поселенців” також може бути неуспішним. Якщо обмежитися лише обстеженням на початку і в кінці періоду розмноження, ви можете вважати пустими деякі з гнізд, які насправді були заселеними.

Але цілком придатні дані можна зібрати навіть при допомозі одноразового обстеження пробної ділянки. Білий лелека — зручний об’єкт для моніторингових досліджень. Він гніздиться в населених пунктах, це добре помітний і відомий всім птах, тому у багатьох випадках потрібну інформацію (наприклад, чи було заселене цього року гніздо, яке ви знайшли в липні вже пустим) можна вияснити у місцевих жителів.

Важливий етап — підрахунок кількості пташенят. Не треба цього робити, поки вони ще зовсім молоді. По-перше, як уже говорилося, частина з них ще може загинути, і показники успішності розмноження вийдуть завищеними. По-друге, малих лелечат точно порахувати значно важче. Деякі з них можуть сидіти на дні гнізда і залишатися не поміченими. Дорослих пташенят видно значно краще. Якщо не вдається точно роздивитися, скільки лелечат у гнізді, краще всього дочекатися прильоту дорослих птахів. У цей час усі пташенята піднімаються на ноги і кидаються випрохувати їжу. Відрізнити малят від дорослих лелек досить легко. Найголовніша ознака — у пташенят темно-бурий дзьоб, а у батьків він червонуватий. У молодих птахів напередодні вильоту дзьоб уже може бути червонувато-бурим, але все ж він не такий яскравий, як у дорослих. Крім того, оперення пташенят свіже, м’яке і чисте, а не брудне і потріпане, як у дорослих. Випрохуючи їжу, лелечата приймають характерну позу: вони нахиляють голову, розводять у боки і опускають крила. У цей час можна почути їх тихе попискування. Взагалі підрахунок пташенят не можна робити поспішно, тому що можна легко припуститися помилок. З одного боку — не помітити тих, що сидять на дні гнізда, з іншого — порахувати за малят дорослих птахів. Дорослі оперені пташенята за розмірами вже практично не відрізняються від своїх батьків.

Якщо ви навідались до гнізда занадто пізно, і лелечата вже вилетіли, ще не все втрачено. Деякий час вони ще повертаються до батьківської оселі на ночівлю. Вечором їх неважко порахувати. Перші день-два після вильоту, як правило, виводок взагалі тримається поблизу гнізда, час від часу навідуючись до нього. Ну й звичайно ж, скільки було в гнізді пташенят, можна встановити шляхом опитування місцевих жителів. Але при цьому майте на увазі, що люди можуть звикати бачити певну кількість птахів у гнізді й “автоматично” переносити цю цифру на інші роки, тому не можна всерйоз сприймати запевнення типу “у гнізді кожного року буває троє (або четверо) пташенят”. Накладають свій відбиток і повір’я, пов’язані з білим лелекою. Так, наприклад, у деяких місцевостях вважається, що ці птахи виводять тільки парну кількість пташенят, а непарних викидають з гнізда (або навпаки).

Одне з найголовніших завдань програми моніторингу — контроль за змінами чисельності білого лелеки в окремих регіонах і по Україні в цілому. У зв’язку з цим бажано коментувати зміни кількості гнізд на вашій ділянці — появу нових чи зникнення старих.

 

Завантажити анкету



ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ: