Інформація про жука-оленя

У фауні України немає більш відомого жука, ніж жук-олень (Lucanus cervus Linnaeus, 1758). Це найбільший представник ряду Твердокрилих у фауні України і його не можливо сплутати з будь-якою іншою комахою. Жук-олень, не зважаючи на невелику чисельність, трапляється у різних регіонах країни. Разом з тим, він належить до видів, ареал яких скорочується і яким в недалекому майбутньому може загрожувати зникнення. Вивчення біології та поширення цього виду є важливою і першочерговою задачею для розробки заходів його охорони.

Жук-олень трапляється в окремих місцях по всій території України. Загальний ареал цього виду доволі широкий, він охоплює Центральну, Південну і Східну Європу, а також Північну Африку. Колись жук-олень був звичайним видом по всій Європі, проте зараз спостерігається повсюдне скорочення його чисельності. Поширення цього жука пов’язане не так з географічними регіонами та кліматичними зон, як зі специфічними біотопами, які є типовим місцем його перебування. Як правило, місцями виявлення жука-оленя є широколистяні та мішані ліси з домішкою дуба. В Україні такі ліси є у передгір’ях Кримського півострова та Карпатах. Трапляється він також у дібровах та байрачних лісах Північної, Центральної та Східної України.

Жук-олень оселяється переважно в дубових пралісах. Саме у стовбурах старих дубів відбувається розвиток його личинок. Живлячись деревиною, личинка живе в дереві до семи років.

Самці та самиці відрізняються за розмірами мандибул, що дозволяє дуже легко їх розрізняти. Загальна довжина тіла самця – до 7,5 см самки – до 5 см. Голову самця прикращають великі мандибули, які сягають чверть загальної довжини тіла. Це пристосування використовується самцями під час двобоїв. Поширена думка про те, що жуки вбивають одне одного, але насправді кожен із жуків просто намагається обхопити супротивника мандибулами і перекинути його на спину.Переможений таким чином жук, перевернувшись в нормальне положення, покидає місце двобою. Втім «щелепи» часто використовуються жуками для рішучого захисту від нападників (у т.ч. і людей). Самки жуків-оленів дещо менші від самців і мають значно коротші мандибули. Проте також легко можуть дати відсіч порушникові їх спокою.

Жуки-олені добре літають, і нерідко їх можна побачити у польоті на висоті від 1 до 10 метрів. На дорослих жуків можна натрапити в природі з травня по липень. Живляться вони соком, що витікає з пошкоджених стовбурів дерев – переважно дубів, рідше – буків або берез.

Невдовзі після парування самці здебільшого гинуть. У місцях, придатних для розмноження жуків-оленів, подекуди виявляють скупчення як живих, так і мертвих особин. Згодом, відклавши яйця у дуплах дерев та пеньках, гинуть і самки. Розвиток личинок триває у більшості випадків 5–6 років. Личинка сліпа, її тіло має кремове забарвлення, майже прозоре з помаранчевими ногами та головою. За допомогою ніг личинки здатні цвірчати, що забезпечує їм комунікацію між собою. Личинки переживають декілька линянь і у травні останнього року розвитку перетворюються на лялечку.Випадки розмноження у неволі не відомі. Найвірогідніше, штучне розведення ніколи не проводилось.

Чисельність жука-оленя майже повсюдно низька і продовжує скорочуватись. Причиною зникнення цього неординарного виду комах є безвідповідальна лісогосподарська діяльність людини – зменшення площ старовікових дібров, які є природними місцями перебування жука, та обробка лісових масивів пестицидами. На жаль, для рубок в першу чергу обирають найбільші дерева, не лишаючи старих дубів з дуплами. Не останню роль у скороченні чисельності жука-оленя відіграють і несвідомі громадяни, які збирають жуків до аматорських колекцій або й просто заради цікавості.Зараз жук-олень занесений до Червоної книги України (ІІ категорія), знищення як самих комах, так і місць їхнього існування заборонено. Він фігурує у багатьох переліках видів, які охороняються на території тих чи інших об’єктів природно-заповідного фонду України. Охорона та моніторинг цих комах ведеться і у інших європейських країнах.

Заходами охорони для цього виду комах може бути лише збереження у первинному стані властивих йому біотопів, зокрема створення ентомологічних заказників на території дібров та інших лісів з домішкою дуба; збереження окремих старовікових дубів. Крім того, у збереженні такого прикметного виду, як жук-олень, важливу роль повинна відгравати і роз’яснювальна робота та екологічне виховання серед молоді.



ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ: